Коли ви чуєте «Північна Корея», уява малює високі паркани, марші у Пхеньяні та суворі обличчя на плакатах. Але за цими кадрами — мільйони звичайних людей. Їхнє життя непомітне для світу, та саме воно формує справжнє обличчя країни. Розібратися, яке населення Північної Кореї, — означає зазирнути у саму суть системи, що досі тримається на контролі, дисципліні й надії.
Скільки людей живе у Північній Кореї сьогодні
За останніми оцінками, у країні проживає близько 26 мільйонів осіб. Це трохи менше, ніж у Південній Кореї, але щільність населення все одно висока — на квадратний кілометр припадає понад 200 людей. Точні цифри знайти складно: офіційна статистика КНДР виходить рідко, а міжнародні організації користуються непрямими даними.
Якщо подивитися на динаміку, чисельність зростала поступово. У 1950-х після Корейської війни країна мала лише 9 мільйонів жителів, а вже до початку 2000-х цей показник утричі збільшився. Зараз зростання майже зупинилося — через низьку народжуваність і відсутність міграції.
Цитата: «Демографія — це дзеркало суспільства. У ньому відбиваються і його страхи, і його надії».
У кожній цифрі — долі людей. Хтось народжується у гірських селах біля китайського кордону, хтось працює на заводі у Пхеньяні. А загалом — це нація, що виживає попри ізоляцію.
(м’який заклик)
Якщо цікаво зрозуміти країну глибше, почніть із людей — не з політики.
Демографічна структура: хто формує обличчя КНДР
Найбільша частка — люди віком від 20 до 60 років. Молоді стає менше: народжуваність упала нижче двох дітей на жінку. У містах сім’ї невеликі, адже життя дороге, а контроль держави відчутний у всьому.
Близько 60 % населення живе у містах, хоча зовні може здаватись, що вся країна — суцільне село. Столиця Пхеньян — це окремий світ: відносно впорядкований, із кращим забезпеченням і стабільною роботою. А ось у провінції час завмер. Люди обмінюються товарами на ринках, вирощують овочі біля будинків, шукають способи заробити поза офіційними підприємствами.
Є ще одна особливість: країна практично моноетнічна. Понад 99 % населення — корейці. І хоча це створює культурну єдність, водночас робить суспільство закритим для змін.
(м’який заклик)
Коли читаєте про статистику, уявіть реальних людей. За кожним відсотком — чиєсь життя, робота, родина, надії.
Виклики демографії: чому народжуваність падає
В останні роки Північна Корея стикається з тими самими проблемами, що й розвинені держави: старіння населення і нестача робочих рук. Але на відміну від них, тут немає відкритої економіки, яка могла б компенсувати дефіцит.
Молоді пари часто не наважуються народжувати багато дітей. Продовольства вистачає не завжди, а соціальна підтримка обмежена. Після пандемії ситуація ускладнилась: закриті кордони обмежили постачання, і частина сімей повернулася до натурального господарства.
Держава намагається реагувати — наприклад, через кампанії за “щасливі великі родини”, але вплинути на тенденцію важко. Психологічно люди втомилися від нестабільності.
Цитата: «Де немає впевненості в завтрашньому дні, там важко будувати майбутнє для дітей».
(м’який заклик)
Коли ми дивимось на чужу країну, важливо не судити, а розуміти — що стоїть за цифрами, за тишею.
Як населення розміщене по країні
Більшість людей зосереджена на заході — уздовж річок і родючих рівнин. Там кращі умови для землеробства і виробництва. На сході, ближче до гір, — менше міст, більше шахт і лісів.
Пхеньян — серце держави. Тут зосереджена влада, освіта, армія. Міських жителів у столиці близько трьох мільйонів, і саме вони живуть у найстабільніших умовах. Решта країни відчуває контраст: десь є електрика й транспорт, а десь — тільки ліхтарі та дороги з ґрунту.
Та навіть у таких умовах люди знаходять способи виживати. Вони торгують на місцевих ринках, ремонтують техніку, вирощують городину, діляться продуктами. Соціальні зв’язки стають їхнім головним капіталом.
Можливо, варто подивитись на це не як на статистику, а як на урок витривалості.
Що чекає Північну Корею далі
Прогнози невтішні: чисельність може почати скорочуватись уже через десять років. Без реформ і відкриття країни економіка не здатна підтримати стабільне зростання. Старіння населення — не лише цифра, а реальна загроза для системи, що тримається на праці мільйонів.
Та є й інша сторона. Люди звикли пристосовуватись. Як би складно не було, життя триває: діти ходять до школи, молодь мріє про майбутнє, хтось знаходить сенс у праці чи мистецтві. Саме це — джерело сили, яке не вимірюється у відсотках.
(м’який заклик)
Ми не можемо змінити їхню реальність, але можемо змінити своє ставлення — вчитись цінувати свободу, яку маємо.
Населення Північної Кореї — це не просто суха статистика. Це історія про людей, які живуть між минулим і майбутнім, між обмеженнями та мрією. Їх 26 мільйонів — і кожен з них носить у собі частину цієї складної країни.
Можливо, розуміння чужого досвіду робить нас людянішими. І навіть коли світ розділений кордонами, спільне бажання жити краще — об’єднує.
