16 лютого — день, який змушує завмерти. Бо навіть ті, хто ніколи не тримав у руках мікрофон на передовій, відчувають: це не просто професійне свято. Це про сміливість бути голосом війни, коли навколо лунають не оплески, а вибухи.
Сьогодні ми поговоримо не лише про дату. Ми згадаємо, чому вона важлива, хто її зробив такою і як військові журналісти стали частиною фронту — не менш важливою, ніж ті, хто з автоматом.
Історія, яку неможливо забути
Усе почалося з Дмитра Лабуткіна — молодого журналіста, який загинув у лютому 2015 року під час виходу з Дебальцевого. Він не був солдатом у прямому сенсі, але був поруч із бійцями. Його камера знімала правду. Його голос звучав від імені тих, хто часто мовчить — бо не встигає говорити між боями.
Саме в день його загибелі — 16 лютого — згодом і затвердили День військового журналіста. У 2018 році Міністерство оборони України офіційно визнало цей день, щоб кожного року ми не забували: журналістика — це не завжди про студії та мікрофони, іноді це про бронежилет і каску.
👉 Якщо ви дізналися про цей день уперше — збережіть дату. 16 лютого варто пам’ятати не заради галочки в календарі, а заради поваги.
Навіщо потрібен День військового журналіста
Навіщо потрібен День військового журналістаЦе не «ще одне професійне свято». Військовий журналіст — це очі суспільства на війні. Він не просто фіксує події — він рятує правду від зникнення.
Пригадайте події в Бучі, Ізюмі, Маріуполі. Багато з того, що побачив світ, ми знаємо саме завдяки медійникам, які працювали у небезпеці. Вони першими бачили зруйновані будинки, спілкувалися з постраждалими, передавали світові те, що не помістилось у зведеннях Генштабу.
А ще вони — голос для тих, хто вже не може говорити. Для тих, хто залишився під завалами, зник безвісти, загинув на полі бою. Бо хтось має розповісти їхню історію.
👉 Подумайте: без цих історій ми б жили у вакуумі. Підтримка військових журналістів — це підтримка реальності, в якій правда не вмирає.
Якою ціною дається ця робота
Згідно з даними «Репортерів без кордонів» і українських медіаорганізацій, з початку російської агресії загинули понад 100 журналістів, які висвітлювали війну. Частина з них — цивільні. Частина — військові кореспонденти.
Вони загинули не тому, що помилилися. А тому, що не могли мовчати.
Наприклад, оператор Олександр Махов, журналіст Віктор Дєдов, репортер Максим Левін — усі вони загинули, залишаючись вірними професії до останнього. Їх не було в ефірах, коли їх шукали рідні. Але їхні кадри й тексти залишилися з нами назавжди.
👉 Якщо вам здається, що журналістика — це безпечно, просто згадайте ці імена. І замисліться, яку ціну має кожна правда.
Як відзначають цей день
У різних містах 16 лютого проходять пам’ятні заходи. Це можуть бути виставки, презентації книг, вечори пам’яті. У Києві часто відбуваються церемонії нагородження загиблих посмертно, а також вручення подяк живим журналістам, які пройшли пекло і повернулися.
Інституції на кшталт Укрінформу, АрміяInform чи Центру стратегічних комунікацій публікують звернення і відеоролики. Військове телебачення України показує спецрепортажі, присвячені тим, хто загинув.
А ще — цього дня багато хто згадує власний досвід. Пишуть пости, діляться архівами фото, показують, що стоїть за кадром, який ми бачимо в новинах.
👉 Якщо маєте знайомих у медіа — просто напишіть їм. Підтримка — це теж броня.
Що варто знати журналістам, які їдуть на фронт
Цей блок — не про критику, а про відповідальність. Бо військова журналістика — це не лише про камеру.
Бронежилет — обов’язково.
Журналіст без броні — легка мішень.Погоджуйте виїзд із командуванням.
Це не цензура — це безпека.Не знімайте облич і техніку без дозволу.
Один кадр може коштувати життя.Пам’ятайте, що ваша робота — це документ часу.
Історія спирається на факти. Ви — частина цього процесу.
👉 Якщо плануєте їхати на передову — підготуйтеся як слід. Там немає права на «я не знав».
Часті питання (FAQ)
Часті питання (FAQ)Коли відзначають День військового журналіста?
– Щороку 16 лютого.
Чому саме ця дата?
– У цей день загинув Дмитро Лабуткін — перший журналіст, чия загибель на війні стала символом професії на фронті.
Скільки журналістів загинули під час війни?
– За різними оцінками, понад 100 з 2014 року.
Чим День військового журналіста відрізняється від звичайного Дня журналіста?
– Це вшанування саме тих, хто працює (або працював) у зоні бойових дій, а не просто в медіа.
День військового журналіста — не про паради чи телеефіри. Це день, коли ми вдивляємось у тіні на світлинах, у короткі підписи до відео, в емоції, які часто не встигають сказати словами.
Це день, коли мовчання — це повага. А пам’ять — найкраща подяка.
👉 Якщо ви дочитали до кінця — поділіться цією історією. Бо, можливо, саме зараз хтось на передовій знімає кадр, який стане частиною нашої історії. І ваш репост — це теж бронежилет.
